Різноманітність архітектурних стилів
Це будівля, яка знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, як ви розумієте, вона ніяк не вписується в архітектурний ансамбль вулиці. Це доволі дивно, що її дозволили будувати в буферній зоні Чернівецького національного університету, який 2011 року був внесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
29 коментарів
До речі, як більш обізнана людина (як член комісії з питань житлово-комунального господарства, санітарного стану та благоустрою Шевченківської районної ради), Ви могли би скрасити дискусію, просвітивши публіку про те, кому належить споруда по вул. Хмельницького і яку функцію виконуватиме в майбутньому.
P.S. Схоже, всі дискусії в Чернівцях незмінно приречені повертатись до проблеми доріг. «Дороги» — відповідь на все. Тільки за двадцять років розмов ситуація з ними не покращилась — ні при міському голові Миколі Федоруку, якого Ваша партія («Фронт змін») активно підтримувала, ні при т.зв. «в.о.» Саме бесіди про дороги за всі роки можна визнати найуспішнішим зразком «тролінгу» — і Ви продовжуєте традицію.
«Buffer zone: 244.85 hectares.»
<...>
«Buffer zone territory:
On the North-West the borders of the buffer zone territory lie in Drohobytska Street;
On the North-East the borders lie in Chernyshevsky Street, 28 Chervnia Street, Nikitina Street, Gagarina Street, right of way to the crossing with Ruska Street;
On the South-East the borders lie in Taras Shevchenko Street, goes to the corner of Korduba Street; then it goes from Korduby Street to the crossing with D.Zahuly Street; from D.Zahuly Street to Chervonoarmiyska Street; a part of Chervonoarmiyska Street to Shkyl Street and from Shkyl Street to 29 Bereznia Street;
On the South-West the borders lie in 29 Bereznia Street (from Shkyl Street to Soborna Square, Nahirna Street to the corner of Pyrohova Street); Pyrohova Street, Kyivska Street (from Pyrohova Street to the bridge over the Klokuchka river), along the Student park; along the Klokuchka river through Kaspiyska and Rakhimova Street to Drohobytska Street.»
Отже, за визначальними документами до буферної зони внесено практично весь історичний центр міста. Далі в пункті про збереження («Property management»):
«a. Guarantee of legal safety of monuments on state, regional and municipal levels, and also integration of objects in state and municipal programs of development, tourist programs, etc.;
b. Creating and ensuring activity of the integrated structure of management from national level to a separate monument level;
<...>
d. Creation of an advisory body for discussion of prospects of further research, preservation and popularisation of cultural heritage objects using international experience;
<...>
g. Ensuring activities concerning protection of monuments, prevention of autocratic construction on the territory of the cultural heritage sites, within a buffer zone, illegal use, etc.;
h. Realisation of periodic revision and improvement of the management plan.»
Далі в пункті «Development of the architectural ensemble»:
«Programs provide perspective development of beautification of the adjoining territories, and the buffer zone.»
З чим і можна «поздоровити» чернівецьку громаду. А саме, об'єкт:
— і йому подібні відтепер можна вважати результатами «of beautification of the adjoining territories, and the buffer zone».
На вул. Хмельницького можна було елементарно скопіювати будь-який старий будинок, який не вцілів до нинішніх часів — і відтворити його для нащадків на новому місці, а не «вписувати» скло практично в стіни старих будівель. Збереглись тисячі фотографій австро-угорської доби, проект можна було реалізувати творчо, оголосити конкурс, створити комісію не тільки з корумпованих чиновників, але й істориків, культурологів, мистецтвознавців.
Спроби побудувати сучасні «витвори» у Львові в межах охоронної зони UNESCO вже не раз викликали спротив громадськості та обговорення на національному рівні — тоді як у Чернівцях поки що не до кінця зрозуміли, у що перетворюють власне місто. «Зодчим» слід більше вивчати історію культури та естетику, а не тільки «сопромат», і пам'ятати, що будівля — це не тільки функція і стіни. Україна за десятиліття СРСР іще не таких «зодчих» бачила, «прославлених» панельними районами та однотипними конструкціями. Якщо йдеться про збереження _унікального_ обличчя міста, то воно і повинно залишатись _унікальним_ — натомість кожне місто уніфікують з точністю до ескалатора, і нічого спільного з мистецтвом архітектури це не має. Хіба що з ремеслом — у кращому випадку.
P.S. Можете спробувати віднайти серед столітніх будівель відбудовану з нуля десять років тому (ліва сторона вул. Кобилянської):
Для «особливо обдарованих» — відновлений останніми роками готель «Leopolis» у Львові по вул. Театральній — іще в 2003 р. він лежав практично в руїнах:
Були би бажання і смак у нинішніх «зодчих». Проте талант або є, або немає — навчити йому неможливо.
Ця скляна будівля нагадує голубу коронку поміж здоровими білими зубами. Може й гарно, але недоречно. Можна обійтися звичними замінниками.
Я проти такої свавільної та безґлуздої забудівлі. Я за оприлюднення свавільних та безґлуздих забудовників!
Что касается всеобщего параноидального желания сохранить облик «старого города», предлагаю обратить внимание на слова Анатолия Ульянова — «Давление исторического наследия – одна из ключевых бед Европы, превращённой в музей-кладбище. И это же чистой воды некрофилия и трупоедство. Я не понимаю, как жить среди построек давно умершего времени, и, в этом смысле, восхищён примером Роттердама, который был разрушен во время Второй Мировой, а после, в отличие от других европейских городов, не восстановлен, но построен заново. И потому там дышится легко. И потому именно там расцвела неопластицистская, «мондриановская», математико-космическая архитектура.»
Хотя лично я не спорю, что эта конкретно обсуждаемая постройка запредельно страшна и уродлива.
Сама урбаністична архітектура надто дискусійна, позаяк уніфікує, а головне — найбільш зручна для серійного, машинного відтворення з мінімумом людського втручання. Міста — це не тільки фабричні цехи, але й оселі та місця відпочинку. В даному випадку йдеться про необхідність збереження органічного ланшдшафту взагалі — не тільки історичного.
P.S. До теми музеїфікації — актульний коментар російського соціолога Андрея Фурсова: